ВЗАЄМОДІЯ МОВНИХ ЗАСОБІВ ФОРМУВАННЯ ДОВІРИ У ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

Анотація

Суспільне сьогодення відзначається динамічністю та турбулентністю, що робить політичний дискурс об’єктом особливої уваги дослідників. Мовлення політика відіграє ключову роль у формуванні його публічного образу, авторитетності та рівня довіри серед громадськості. У межах політичної комунікації довіра відображає ефективність політичного дискурсу та здатність лідера створювати позитивний публічний образ, зміцнювати авторитет і соціальну легітимність. Метою статті є встановлення комплексу мовних засобів, взаємодія яких здатна формувати довіру політичного лідера, так сприяючи передачі його ідей та здійсненню впливу на аудиторію. Використано міждисциплінарний підхід, який дозволяє врахувати соціальні, прагматичні та ідеологічні чинники політичного мовлення. Застосовано теоретичні загальнонаукові та спеціальні експериментально-фонетичні методи, зокрема, аудитивний аналіз. Досліджено промови Бориса Джонсона та Кіра Стармера, визначено роль лексико-граматичних, стилістичних та просодичних засобів у підсиленні переконливості та емоційного впливу виступів. Результати свідчать, що Борис Джонсон застосовує динамічну інтонацію, хвилеподібний рух тону та емоційно забарвлену лексику для створення ефекту довіри та авторитетності, тоді як стиль Стармера відзначається спокійністю, чітким аргументуванням і послідовністю, що також формує надійний імідж і довіру аудиторії. Взаємодія мовних засобів і просодичних характеристик є ефективним інструментом політичної комунікації, що сприяє зміцненню легітимності лідера та підвищенню довіри громадськості. Дослідження підтверджує соціальну актуальність аналізу механізмів формування довіри у політичному дискурсі та підкреслює важливість комплексного використання мовних засобів для підвищення переконливості й ефективності політичного мовлення.