ГЕНЕЗИС МЕТАФОРИ В ДІАХРОНІЇ

Анотація

У статті здійснено багатовимірний аналіз метафори як універсального когнітивного механізму, що формує концептуальну основу наукового знання і забезпечує взаємодію різних галузей у дискурсивному та соціокультурному вимірах. Для реалізації такого багатоаспектного дослідження задіяно комплекс дослідницьких методів, серед яких діахронний метод, порівняльно-типологічний підхід, концептуальний аналіз, дискурс-аналіз та описово-аналітичний метод. Простежується історична динаміка осмислення метафори – від античних уявлень про перенесення значення до сучасних когнітивно-лінгвістичних та корпусних досліджень, які засвідчують її фундаментальну роль у категоризації досвіду. Наголошується, що метафора є не лише мовним чи стилістичним явищем, а насамперед інструментом мислення, який дозволяє структурувати абстрактні поняття, створювати нові терміносистеми та здійснювати міждисциплінарний обмін знаннями. Розглянуто функції метафори у науково-технічному дискурсі, де вона виступає засобом когнітивного моделювання, але водночас несе потенційні ризики семантичних викривлень. Особливу увагу приділено ролі образних моделей у точних науках, математиці, інженерії, інформаційних технологіях, а також у педагогічному дискурсі, де метафора виявляє свою здатність адаптувати складні концепти до рівня сприйняття адресата. Показано, що в освітньому контексті метафора має амбівалентний вплив: сприяє засвоєнню нових знань, але може призводити до формування неповних або хибних уявлень. Соціокультурний аспект аналізу демонструє, що метафора не лише структурує наукове мислення, а й формує колективні уявлення, національну ідентичність та риторичні моделі науки. У цьому контексті розмежовано глобальний і локальний підходи: зарубіжні дослідження зосереджуються на універсальних механізмах, тоді як українська наукова традиція акцентує на культурно-національному вимірі термінотворення. Сучасні тенденції у вивченні метафори пов’язані з використанням корпусних і комп’ютерних методів, які дозволяють кількісно оцінювати рівень метафоричності та виявляти закономірності її функціонування у спеціалізованих дискурсах. Такий підхід відкриває нові можливості для інтеграції когнітивної семантики, прагматики та обчислювальної лінгвістики у вивченні наукової мови. Зроблено висновок, що метафора інтегрує знання, досвід та культурні коди, забезпечуючи гнучкість і динаміку наукової мови.