ПЕРЕКЛАД НІМЕЦЬКИХ ТЕРМІНІВ ГАЛУЗІ «ОСНОВНІ ВИДИ ВИДАНЬ» УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Анотація

У статті визначено основні закономірності під час перекладу наявних у стандарті ДСТУ 3017:2015 німецьких термінів українською мовою та окреслено рекомендації для перекладача, що працює з термінами, які не зафіксовані у перекладних лексикографічних джерелах. Отримані результати є корисним доповненням до терміносистеми галузі видавничої та бібліотечної справи. Загальний обсяг матеріалу дослідження ґрунтується на складеній вибірці німецьких термінів та їхніх українських відповідників. Мета представленого дослідження полягає у визначенні закономірностей відтворення німецьких термінів українською мовою. Серед завдань постають створення класифікації термінів за словотворчими ознаками та узагальненої класифікації стратегій, способів, прийомів і технік перекладу термінів, що спираються на лексико-семантичні особливості перекладу термінів. На основі аналізу особливостей перекладу зібраного матеріалу дослідження складено рекомендації для перекладу термінів, які не мають словникових відповідників. Для розроблення класифікацій та узагальнених рекомендацій щодо перекладу термінів використано загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Основними лінгвістичними методами дослідження є метод структурно‑словотвірного аналізу, компонентного аналізу та метод аналізу словникових дефініцій. Крім того, у статті використано соціолінгвістичний метод дистрибутивного аналізу та статистичний метод кількісного аналізу. Німецькі нативні та запозичені терміни галузі «Основні види видань» поділено на корінну непохідну лексику, деривати, складні слова та словосполучення. Загалом терміни відтворюються за допомогою лексико‑семантичних прийомів лексичного запозичення, модуляції, імплікації, експлікації та мутації. Корінна непохідна лексика й терміни-деривати відтворюються в українській мові за допомогою прийому лексичного запозичення. Складні терміни, що представлені композитами та біномами, відтворюються переважно за допомогою прийому модуляції, терміни‑словосполучення здебільшого перекладаються шляхом калькування. Прийоми імплікації та експлікації є характерними як для нативних термінів, так і для термінів‑запозичень, проте вони є менш поширеними. Прийом імплікації слугує компактності представлення терміна, а прийом експлікації полегшує його сприйняття. Прийом мутації, що супроводжується заміною денотата, є найменш уживаним у перекладі. Переклад термінів можуть ускладнювати абсолютні синоніми (дублети) та полісемантизми з ознаками внутрішньогалузевої омонімії («хибні друзі» перекладача). У перекладі нативних німецьких термінів українською мовою спостерігається тенденція застосування стратегії очуження.