ОСОБИСТІСНІЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК ПСХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Анотація

У статті висвітлено наявні у сучасному науково-педагогічному дискурсі трактування багатоаспектного поняття «особистісний потенціал». Зазначено, що поняття «особистісний потенціал» насамперед характеризує внутрішню фізичну та духовну енергію людини, її діяльну природу, спрямованість на творче самовираження та самореалізацію. Стверджено, що в основі ключових підходів до визначення особистісного потенціалу лежить розуміння проблеми особистості, розробка якої, починаючи з минулого століття, ведеться дотепер і в українських, і в зарубіжних наукових колах. Широке трактування ключового слова «потенціал» у понятті «особистісний потенціал» базується на його розгляді як джерела та міри можливостей і ресурсів особистості, що використовуються задля досягнення певної мети. Особистісний потенціал утворюють задатки, схильності, інтереси, прагнення до створення нового, прояв загального інтелекту, наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, працьовитість, здатність до вироблення особистісних стратегій. Наголошено, шо потенціал слід розглядати у взаємозв’язку з діяльністю та трактувати не як стан тимчасово невикористаних ресурсів, а як усе зростаюча готовність до вирішення все складніших завдань, що можуть постати перед особистістю. Феномен, що досліджується, завжди є площиною особистісного зростання із можливостями самоактуалізації та самовдосконалення особистості. Особистісний потенціал є динамічною, інтегративною якістю людини, яка характеризує міру її можливостей та ресурси для ефективної життєдіяльності, визначає її готовність та здатність до самореалізації й самовдосконалення. Окреслено такі види людського потенціалу, як-от: гносеологічний, аксіологічний, творчий, комунікативний, професійний, духовний.